Родаки - Страница 81

— Слухай, гурко надута, із якої гузиці ти викукнула така розумна? — мовила Фіскарошка, грізно підходячи до Пірошки.

— Я вам, дорогі родаки, лем добра желаю, — підняла руки Пірошка. — Я про те… от ви заплатите гроші… мені заплатите за мою долю майна. І ми з моїм Яношом замовимо перед мадярами за вас слівце. Ого! — тут Пірошка аж припіднялася і гордо губу закотила. — Ви не знаєте, як люди честують мого Яноша. Як лем наші прийдуть, його точно біровом зроблять, а може і над цілим районом начальником покладуть. І ми можемо вас, як заблудлих овець, спасти од мотуза на шиї.

— Як у нас кажуть, раз красно дякую, доки не заріжеме паця, а там дальше увидиме, — мовила саркастично Фіскарошка. — Лем авби не вийшло задом наперед і нам пак прийдеться спасати вас.

Пірошка смачно гигикнула.

— Ой, торгуєш рано зубами. Почекай, бо ще роса не висохла.

І баба подалася у свою потаємну комірчину, а звідти занесла до хати щось важкеньке, загорнуте у мішковину. Поставила на стіл, розгорнула… І Пірошка побачила металевий ящик із зібраною антеною і навушниками. Це була німецька рація. Її дід Соломон ще в 1944 році зняв із підбитої німецької бронемашини — в ґаздівстві все пригодиться. Десяток років рація кіптюжилась серед бабиних скарбів у секретній комірчині, і ніхто про неї не згадував. Але як пригодилось тепер!

— Ви што мені тикаєте усякими фінтіфлюшками? — контрабасом озвалась Пірошка.

— А ти хоч знаєш, што сесе означає?

— Та мені най буде і цісарський чобіт, — огризнулась Пірошка.

— Ти, небого, не далеко втікла, — погодилась баба. — Це направду цісарський подарок. І лишили нам його великі люди із-за границі, коли война кінчалась, і руські сюди заходили. Сесе є шпійонський передавач.

— Та йдіть ви, Марьо, до мари, — сахнулась перелякано Пірошка. — Таке скажете, што челядині роги на чолі виростуть.

— Небого, тримайся за чоло, бо дальше скажу, ще більше. Так от, ті великі люди із-за границі лишили нас тутки, на Небесі, в секреті, авби’сьмо робили з дідом шпійонами на амерічан і на англічан.

Пірошці от почутого потьмарилося в очах — кілька разів стріпонула головою і застигла із нажаханим обличчям.

— І ви… в. в…ви… чинили так? — промимрила.

— Ще й як! Всьо, што тутки робилося, ми нараз передавали за границю, — мовила спокійно Фіскарошка. — А тото, што ми з дідом записувалися в комунішти, то нам спеціально наказали із-за границі:

— І ви не боялися?

— А чого боятись? От, коли хочеш, позерай…

Фіскарошка хутко вийняла антену, натягла на голову навушники, задля більшого ефекту щось покрутила настроювачем, повертіла якісь регулятори. Далі прокашлялась, взяла до рук мікрофон і твердо повела:

— Товаріщ Черчіль, ви мене добре чуєте?! Так, сесе на связі… ви уже упознали хто?.. Дякую, маємо’ся дуже файно. Доповідаю, що вшито держимо із дідом під контрольом. Як і договорювалися із Вами, товаріщ Черчіль, скоро розоб’ємо комунішту в Мадярщині, потому виженемо їх із Закарпаття і чекаєме вас на гостину. Маємо вам много про що розказати, бо туйки є деякі люди, што нам з дідом дуже жизнь портять і мішають шпійонити на вас. Но даюся цілювати, і на сьому будьте здорові, хенде хох і ауфідерзеєн!

Баба поважно зняла навушники, зібгала антену й, обернувшись до Пірошки, ніби між іншим, додала:

— Із амеріцьким презідентом связь буду мати пізніше… вечером.

Пірошка-нейні, побачивши і почувши, що демонструвала баба, геть отетеріла і тільки лупала очиськами, шукаючи захисту й розради. За ті кілька хвилин, доки Фіскарошка була на «шпійонському зв’язку» із Черчілем, вона на літ двадцять постаріла і на очах здрібніла, схуднувши на добрих півцентнера.

— Та пак, Марько, ангели би з вами говорили, а кого то ви мали на язику, што вам із дідом жизнь портять і мішають шпійонити? — запитала вже тоненьким голосочком Пірошка.

— Знамо кого, — мовила, діловито складаючи шпіонське причаландя, баба. — Знамо, што тебе. То, што ти хотіла украсти мене.

— На мою веру! — упала на коліна Пірошка. — Я перепутала тебе, Марько, із свинею…

— То зарахуєся тобі як покушеніє на жизнь тайного лиця при ісполненії ним секретних порученій, — вела своєї Фіскарошка.

Кількаразове перебування баби в буцегарні підкувало її, бо сипала такими термінами, що навіть бувалі зеки подивовано ворушили вухами.

— А по-друге, ти нам грозиш колгозами. А хто на первомайські ніс у Мукачеві на демонстрації бородатого Маркса, а на октяберські — Леніна? Хіба не твій Янош? Аби’м лем так ясне сонечко виділа, як на власні очі не бачила! Хто він у тебе? Ветврач, маржинський дохтор, бикам і кнурам яйця вирізує? Но, як прийдуть наші, позерай, авби і йому яйця не відтяли, а тобі шмондю не підстригли.

Фіскарошка, розпашівши, била себе в груди і чимдалі ставала втіленням неминучої кари і торжеством світової справедливості.

— Марько, Йсусик з вами, а доля стелиться під ногами, — хутко почала одягатись Пірошка. — Та я ліпше писком оріхи буду товчи, як про вас десь недобре слово… Будьте здорові!

Пірошка рвонула до дверей, але в останню хвилину глянула на стіну і, побачивши портрет імператора Ференца Йовжки, забула пригнутися і з усього розмаху влупилась головою об одвірок. Бідна Пірошка тільки встигла зойкнути і, навіть не оговтавшись, вирвалась на двір і пустила з усіх сил ноги на волю.

Баба Фіскарошка, сховавши «шпійонське» причандалля в комірчині, зайшла в хату. Знову виструнчилась перед портретом адмірала Горті, підняла руку в піонерському вітанні і рявкнула: «Готова к труду і оборонє!».